19.05.2022
Тема уроку: Практична робота №7. Зіставлення господарства, суспільного життя й культури населення Давніх Греції та Риму, з одного боку, й Індії та Китаю, з іншого.
Переглянути відео
Стародавній Китай»
https://www.youtube.com/watch?v=UAOCj8inlNY
Стародавня Індія»
Економіка рабства характерна для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в IV тис. до н. е. в долині Інду зародилося зрошуване землеробство, розвивалося тваринництво. Виникли ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялися як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі — бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів.
Тільки в II—І тис. до н. е. спостерігалося швидке піднесення економіки Індо-Ганзької долини. Використовуючи залізні знаряддя праці, землероби на зрошуваних полях збирали два врожаї на рік цукрової тростини, пшениці, проса, льону, бавовнику, рису.
Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Цілі райони Індії включилися в обмінну торгівлю. Кашмір торгував вовною, Гімалаї — золотом, Пенджаб — кіньми, південь — дорогоцінними каменями, схід — слонами.
У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою античний (лат. antiquus — давній). Хронологічно він охоплював першу половину І тис. до н. е. — першу половину І тис. н. е. В період античності рабовласництво досягло повного розквіту.
Переважало боргове рабство, була знищена община, використання рабської праці стало більш різнобічним і продуктивним. Рабство перетворилося на класичне. У І тис. до н. е. біля Греції життя звело народи трьох континентів — Європи, Азії та Африки, і це сприяло взаємодії різних культур.
У тих умовах важливе значення мали фактори географічного характеру. З стародавніх часів торгові шляхи проходили Середземним, Егейським, Мармуровим і Чорним морями. Вони були спрямовані на Північ, у басейни Дніпра, Дунаю, Дону. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали.
Це сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством. Численні маленькі острови, розділені гірськими хребтами, прибережні площі родючих земель на материку, численні затоки і гавані визначали відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію.
Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окремою державою (місто-держава по-грецьки — поліс), у якій повноправними були лише землевласники. Населення концентрувалось у містах.
Вперше у світовій історії місто витіснило і підпорядкувало собі село. Тут не вистачало зерна власного виробництва, тому сільське господарство було другорядним, місто експлуатувало село. У VIII — VI ст. до н. е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.
Греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво жител, ткацтво, кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів. Зростали міста. У VII—VI ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше. Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, маляри, ливарники.
Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі. Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний уклад.
У сільському господарстві та ремеслі дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани — вільних громадян і невільників. У VIII—VI ст. до н. е. формувалися грецькі рабовласницькі міста-держави, або поліси. Центром такого полісу було місто, оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови. У разі війни все населення знаходило притулок у місті.
По всій Греції зберігалася складна форма оренди землі. У IV ст. до н. е. греки дещо удосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Частково вводилося трипілля, удобрювались вапном поля, застосовувалась борона з дерев'яними зубами, молотильна дошка тощо. З'явилися наукові трактати з сільського господарства. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкову олію використовували у харчуванні, парфумерії, для світильників. Олія була головною статтею грецького експорту. В Єгипет, Італію та Причорномор'я вивозилось вино.
Зовнішня, морська торгівля, на відміну від внутрішньої, набула значного розвитку. Товари у паках на ослах і мулах доставлялися з великими труднощами. Відсутність доріг, пересічена місцевість звели міжгрецьку сухопутну торгівлю нанівець. Набули поширення ярмарки, які влаштовували на ринкових площах міст. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які були одночасно власниками кораблів та їхніми капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля здебільшого була вільною. Оскільки розвивалося товарне виробництво, економіка Греції зміцнювалася.
Раби виконували тяжку фізичну роботу. Для вільних людей це вважалось ганьбою, через що спочатку експлуатація рабів у Греції сприяла досягненню високого економічного і культурного рівня.
Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Раби не хотіли удосконалювати знаряддя праці, які були для них знаряддями тортур, а вільні надавали перевагу заняттям політикою, філософією, фізичними вправами. Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни — сільське господарство, ремесла, торгівлю. У 338 p. до н. е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави.
Історія Риму — яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі.
Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями, походження останніх досі ще не з'ясовано. Вони не мали політичних і громадянських прав, але володіли землею на правах приватної власності..
Протягом VI—III ст. до н. е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим.
"Закони XII таблиць" (середина V ст. до н. е.) захищали приватну власність, економічні та політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут клаентелі (боргове рабство), зменшуваній рівень позикового процента. Становленню і утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська Республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся територія сучасної Італії. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Період розквіту рабовласницького господарства припав на II—І ст. до н. е. Воно набуло класичних форм. Економічне піднесення тривало перші два століття н. е. Рабам належала роль основної виробничої сили, їхня праця використовувалася в усіх галузях господарства.
Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. Перші — слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики — використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювали в ремісничих майстернях, копальнях, каменоломнях, але переважна частина —в сільському господарстві. Джерелами рабства були війни, піратство, а в неіталійських володіннях Риму — також борги. Міжнародним центром работоргівлі був о. Делос, де щоденно продавали до 10 тис. рабів. Рабами були іноземці, римське право обороняло перетворювати громадян своєї республіки на рабів.
Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним. Римська держава вважалася юридичним власником землі. Роздавання її у приватну власність здійснювалося поступово. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів (нобілів), прибутки яких йшли переважно від землі.
Економіка засновувалася на багатогалузевому сільському господарстві. В Італії провідна роль належала виноградарству, городництву, вирощуванню маслин. Самостійними галузями були тваринництво і птахівництво. Збирали досить високі врожаї пшениці. Виникли сальтуси — спеціалізовані латифундії. У ранній період римської історії землероби користувались примітивними знаряддями праці — плугом без колісниці, дерев'яною бороною, мотикою, серпом, косою, граблями, вилами, лопатами. Існувало трипілля.
З Сирії привозили дорогі тканини, скло, ювелірні вироби, з Єгипту — льняні тканини, пшеницю, папірус, з Північної Африки — пшеницю, диких звірів, слонову кістку, золото, з Іспанії — золото, срібло, олово, залізо, мідь, з Галлії — виноград, вино, кераміку, з Дальмації — дерево, з Германії, Панонії, Британії — рабів. У зовнішній торгівлі найбільшим партнером Риму стала Індія.
Як писав у "Природничій історії" Пліній Старший (І ст. н. е.), щороку римські купці привозили з Індії товарів на 50 млн сестерціїв. На таку саму суму закуповували предмети розкоші у Китаї та Аравії. В Римі ці товари коштували у 100 разів дорожче, ніж на ринках Сходу, отже, "розкіш і жінки", за словами Плінія, обходилися державі недешево.
Рим налагодив торгівлю з Індією завдяки відкритому морському шляху з Червоного моря до півострова Індостан. Економічні зв'язки Риму з Китаєм здійснювалися у складних умовах. Небезпечні напади парф'ян і персів, що контролювали трансконтинентальні торгові караванні шляхи в межиріччі Тигру і Єфрату, робили неможливими безпосередні контакти. Тільки в кінці І — на початку II ст. н. е. римсько-китайська торгівля налагодилася під безпосереднім керівництвом греків та сирійців. Поступово римські купці проникли на північ Європи, завозячи свої товари як морським шляхом через Північне і Балтійське моря, так і річками Везирем, Рейном та Віолою. На берегах Балтійського моря, у Швеції археологи знайшли багато римських монет, керамічних та металевих виробів гальського походження.
Фінансова система Риму була заснована на експлутації колоній. Римські громадяни користувалися податковим імунітетом. Податки (поземельний і подушний) у провінціях віддавалися на відкуп публіканам, які збирали податків у З—4 рази більше норми. Недоїмники ставали боржниками лихварів або їх продавали в рабство.
Дешева рабська праця не стимулювала технічній прогрес. Контроль за працею рабів у латифундіях був утруднений, що призводило до зниження продуктивності праці. Витіснення з економічного життя невеликих власників підривало господарські засади держави, її військову могутність.
Зазнала краху завойовницька політика Риму, внаслідок чого припинилося регулярне поповнення господарства рабами.
Повторити § 20,21, порівняти господарство Давніх Греції та Риму, з одного боку, й Індії та Китаю, з іншого.
Скласти тести до теми.
