Суїцид .Психологічний аспект.
Суїцид. Психологічний аспект. Причини суїцидальної поведінки серед молоді, та як допомогти дитині в кризовій ситуації
Хоча людському життю немає ціни, ми завжди вчинюємо так, немов існує щось іще цінніше.
Самогубство (суїцид) – тема, що була актуальною в усі часи, але ставлення до неї протягом епох було різне й багато в чому залежало від релігій та морально-етичних норм і традицій. Найдавніші самогубства – ритуальні: до них належить харакірі й саті (самоспалення індійських вдів). Ритуальні самогубства, як правило, були почесними, заохочувалися суспільством, а ухилення від них уважалось великою ганьбою. Із приходом християнства ставлення до самогубства стає різко негативним. У середні віки самогубців не ховали на кладовищах, над їхніми трупами вчиняли наругу. Справа в тому, що з прийняттям християнства тим людям, які прийняли віру, хотілося швидше потрапити в Царство Боже, і, щоб уникнути жахливої кількості самогубств, церква оголосила самогубство гріхом. У християнстві вважається, якщо Бог дарував життя, не можна кидати цей дар до його ніг, треба прожити життя до кінця. Останнім часом священики почали більш терпляче ставитись до самогубців, беручи до уваги причини, які спонукали людину до такого вчинку.
Існування людини в суспільстві охоплює різноманітні взаємозв’язки, що передбачає сукупність її поведінкових реакцій. Однією з них є суїцид (самогубство).
Суїцид (лат. sui – себе і caedere – вбивати) – навмисне самоуш-кодження зі смертельним фіналом.
Суїцидом вважають не всі дії людини, які мають наслідком її смерть. Встановити відмінність власне самогубства від автоагресивних форм поведінки дає змогу аналіз мотивації вчинків індивіда.
Замах людини на власне життя кваліфікують як самогубство за умови, що вона усвідомлює значення своїх дій і керує ними. У всіх інших випадках скоєння людиною дій, які завдають шкоди її психічному чи фізичному здоров’ю, під впливом психопатологічних розладів (маячні ідеї, галюцинації та ін.), у стані психозу слід кваліфікувати як автоагресивну поведінку, нещасний випадок.
Автоагресивна (грец. autos – сам і лат. agressio – напад) поведінка – специфічна форма особистісної активності, спрямована на завдавання шкоди своєму соматичному (грец. soma – тіло) або психічному здоров’ю. З огляду на специфіку дій індивіда, спрямованих на нанесення шкоди своєму здоров’ю, розрізняють такі види автоагресивної поведінки:
– суїцидальна поведінка: усвідомлені дії, метою яких є позбавлення себе життя;
– суїцидальні еквіваленти: неусвідомлені дії та умисні вчинки, які призводять до фізичного (психічного) саморуйнування або самознищення, хоча на це не розраховані;
– несуїцидальна автоагресивна поведінка: різні форми навмисних самоушкоджень (самоотруєнь), метою яких не є добровільна смерть або реалізація яких не небезпечна для життя.
Суїцидальна поведінка – поняття більш широке ніж суїцид, воно включає в себе будь-які внутрішні та зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленнями про позбавлення себе життя.
Внутрішня суїцидальна поведінка містить у собі суїцидні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити задуми та наміри. Практично доцільно користуватися трьома ступенями цієї шкали:
• пасивні суїцидні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як самодовільної дії («добре було б померти», «заснути й не прокинутись» тощо);
• суїцидальні задуми – це активна форма вияву суїцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої збільшується з розробкою плану її реалізації. Обдумуються спосіб, час і місце самогубства;
• суїцидальні наміри передбачають приєднання до задуму рішення та вольового компонента, який спонукає до безпосереднього переходу в зовнішню поведінку;
Період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації традиційно називається передсуїцидальним (передсуїцид).
Тривалість його може вираховуватись хвилинами (гострий передсуїцид) або місяцями (хронічний передсуїцид). У випадках довготривалого передсуїциду процес розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки чітко проходить описані раніше етапи. Однак ця послідовність виявляється далеко не завжди. За гострих передсуїцидів можна спостерігати виникнення суїцидальних задумів.
Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:
• переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим;
• реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;
• переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;
• почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;
• страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;
• страх перед покаранням;
• любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;
• почуття помсти, погроз, шантажу;
• бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;
• співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).
Молодь найбільш уразлива до соціальних негараздів у суспільстві. Сьогодні зростає кількість чинників, що схиляють молодь до самогубства:
• алкоголізм, наркоманія, зловживання токсичними препаратами;
• депресії;
• ВІЛ/СНІД;
• фінансові проблеми (безробіття);
• емоційне, психічне, фізичне, сексуальне кривдження з боку дорослих.
Першим, хто спробував пояснити самогубство з психологічної точки зору, був засновник психоаналізу Зиґмунд Фрейд (1856 – 1939 роки). Драматизм людського існування посилюється наявністю у людини схильності до руйнування, агресії, що протистоїть “інстинкту життя”. Згідно з його теорією, виникає амбівалентний конфлікт – зіткнення протилежних бажань. Таким чином, внутрішній світ людини стає ареною боротьби двох антагоністів – Танатоса та Ероса. Вбивство – це агресія, спрямована на інших, а самогубство – теж агресія, але спрямована на сам суб’єкт: “…жоден невротик не відчував потягу до самогубства, не виходячи з імпульсу вбити іншого, спрямованого на самого себе”. Але, що цікаво, в останні 16 років життя, хворіючи на рак, З. Фрейд постійно думав про свій відхід з життя.
Систематизоване ж обґрунтування заборони суїциду сформулював Фома (Тома) Аквінський (1225 чи 1226 – 1274 роки):
1. Самогубство є порушення закону природи, відповідно до якого “усе природне повинно підтримувати своє буття”.
2. Це порушення закону моралі, оскільки шкодить суспільству, частиною якого є сам суїцидент.
3. Самогубство є порушенням закону Божого, що підкоряє людину Божому провидінню та залишає право лише Богові забирати життя людини.
Таким чином, самогубство є потрійним гріхом: перед собою, перед суспільством та перед Богом.
Загальними рисами суїциду є:
• Метою суїциду є знаходження рішення. Суїцид не є випадковою дією. Його ніколи не роблять безглуздо чи безцільно. Він служить виходом з ускладнень, кризи або нестерпної ситуації. Йому притаманні непогрішима логіка й доцільність.
• Завдання суїциду полягає у припиненні свідомості. Головне практичне завдання суїциду – це те, до чого відбувається рух, повне припинення потоку своєї свідомості, нестерпного болю як рішення хворобливих і насущних життєвих проблем.
• Стимулом до скоєння суїциду є нестерпний психічний (душевний) біль. Якщо припинення своєї свідомості – це те, до чого рухається суїцидально налаштована людина, то душевний біль – це те, від чого він прагне втекти. Таким чином, суїцид найлегше зрозуміти як поєднання руху в напряму до припинення потоку свідомості та втечі від психічного болю та нестерпного страждання.
• Стресором при суїциді є фрустровані психологічні потреби. Суїцид слід розуміти не як безглуздий і необґрунтований учинок, а як реакцію на фрустровані психологічні потреби людини.
• Суїцидальною емоцією є безпорадність-безнадійність. У суїцидальному стані виникає відчуття безпорадності-безнадійності: «Я нічого не можу зробити (окрім здійснення самогубства), і ніхто не може мені допомогти (полегшити біль, який я відчуваю)».
• Внутрішнім ставленням до суїциду є амбівалентність. Для самогубства типовий стан, коли людина одночасно намагається перерізати собі горло та благає про допомогу.
• Станом психіки при суїциді є звуження когнітивної сфери. Було б не зовсім правильно вважати суїцид проявом психозу, неврозу або психопатії. Точніше його можна охарактеризувати як скороминуще афектне й інтелектуальне звуження свідомості з обмеженням використання можливостей.
• Дією при суїциді є втеча. Втечу відображає намір людини віддалитись із зони лиха. Варіантами втечі є, наприклад, відхід із дому або сім’ї, звільнення з роботи, дезертирство з армії.
• Комунікативною дією при суїциді є повідомлення про свої наміри. Люди, які мають намір скоїти самогубство, унаслідок амбівалентного до нього ставлення, свідомо чи несвідомо подають сигнали лиха, скаржаться на безпорадність, шукають можливості порятунку.
• Закономірністю є відповідність суїцидальної поведінки загальному життєвому стилю поведінки.
З метою корекції та профілактики суїцидальних дій на перший план висуваються завдання своєчасної діагностики.
Достовірно визначити, чи будуть скоєні суїцидні дії людиною, практично неможливо.
Проблема самогубства є актуальною, тому слід мати уявлення про ранні ознаки суїцидальних намірів і вміти їх розрізняти.
1. Попередня спроба самогубства: у багатьох молодих людей, котрі закінчують життя самогубством, була спроба суїциду раніше.
2. Усні загрози: деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: «Я не можу цього витримати», «Я не хочу більше жити», «Я хочу покінчити із собою». Часто висловлювання можуть бути замасковані: «Ви не повинні за мене турбуватись», «Я не хочу створювати вам проблеми», «Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду», «Вони дуже скоро пожалкують, коли я їх залишу» і т. п. Усі загрози повинні сприйматися серйозно.
3. Зміна в поведінці: наприклад, активні люди можуть стати замкнутими й заглибитись у себе; нерішучі люди можуть здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки.
4. Токсикоманія, наркоманія, алкоголізм. Незвичні покупки: людина може прагнути купити зброю, мотузку та інші речі, які можуть викликати у вас підозру.
5. Відмова від власності: той, хто вирішив здійснити самогубство, може роздавати власні речі.
6. Ознаки депресії: це можуть бути зміни в уживанні їжі, порушення сну, тривожність, неврівноваженість, утрата інтересу до діяльності.
7. Проблеми у навчальному закладі: пропуски занять, емоційні вибухи або інша поведінка, не властива даному студенту.
8. Теми смерті: бажання закінчити своє життя може проявлятись у малюнках, у поезії, записах у щоденнику тощо.
9. Раптові (неочікувані) стани ейфорії: людина має щасливий вигляд після тривалого депресивного стану – це означає, що вона відчуває полегшення від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.
10. Інші ознаки: часті інциденти, скарги на фізичний стан організму, гіперактивність, агресивність, неадекватна поведінка з метою привернення уваги або досить тривале переживання горя після втрати когось.
Можна сказати, що думки про самогубство зникнуть, якщо людина приходить до розуміння існування інших прийнятних поглядів на життєві обставини, змінює ставлення до неможливого, справляється з гіркою пілюлею сорому та провини. Наступні рекомендації допоможуть учителям, батькам, одноліткам налаштувати контакт з людиною, схильною до самогубства й таким чином попередити акт саморуйнування особистості.
ВИСЛУХОВУЙТЕ – «Я чую тебе». Не намагайтесь утішити загальними словами типу «Ну, усе не так погано», «Вам стане краще», «Не варто це робити». Дайте їй можливість висловитись. Ставте запитання й уважно слухайте.
ОБГОВОРЮЙТЕ – відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтесь говорити про це – більшість людей відчувають незручність, кажучи про самогубство, і це виявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Бесіди не можуть спровокувати самогубства, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість.
БУДЬТЕ УВАЖНІ до непрямих показників при передбачуваному самогубстві. Кожну жартівливу згадку або загрозу слід сприймати серйозно. Підлітки часто заперечують, що говорили серйозно, намагаються висміювати дорослого за його зайву тривожність, можуть зображати гнів. Скажіть, що ви приймаєте їх серйозно.
СТАВТЕ ЗАПИТАННЯ – узагальнюйте, проводьте рефреймінг – «Таке враження, що ти насправді говориш…», «Більшість людей замислювались про самогубство…», «Ти коли-небудь думав, як це зробити?» Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді відбудеться? А що коли ти промахнешся? Хто тебе знайде? Ти думав про свій похорон? Хто на них прийде? Недомовлене, приховане ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити та обмірковувати про свої задуми.
ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР проблем – визнайте, що його відчуття дуже сильні, проблеми складні. Дізнайтесь, чим ви можете допомогти, оскільки вам він уже довіряє. Дізнайтесь, хто ще міг би допомогти в цій ситуації.
