Виховуємо дошкільнят

Дата: 27.03.2024 12:07

Кількість переглядів: 21

ОТЖЕ, ШАНОВНІ БАТЬКИ !

Дошкільний вік ваших дітей – це важливий період для виховання й розвитку тих умінь і навичок, які слугуватимуть їх здоров΄ю все життя. І не менш важливий період для закладання підвалин міцного здоров΄я, здорової психіки, моральної стійкості, гармонійного розвитку, уміння і потреби саморозвитку. Дитині необхідні розумні правила і обмеження, які поступово з΄являються в їхньому житті.

Соціальне спілкування, їх розвиток неможливі без передачі їм батьківських знань. Саме батьки закладають основи життєвої компетентності своєї дитини, допомагають своїм чадам опановувати складну науку життя.

Здоровий спосіб життя для дітей дошкільного віку визначається такими параметрами:

— дотримання режиму дня;
— належне оволодіння культурно-гігієнічними навичками;
— раціональне харчування та культура споживання їжі;
— дотримання рухового і повітряного режимів;
— режим активної діяльності та відпочинку;
— профілактичні заходи для збереження здоров΄я;
— духовний розвиток і гармонійні стосунки з довкіллям та із самим собою;
— душевний комфорт і психологічна рівновага.

Здоровий спосіб життя – це сформованість психологічної установки на збереження, зміцнення та примноження власного здоров΄я та здоров΄я оточуючих, активна діяльність індивіда в цьому напрямку.

Здоровий спосіб життя – не просто сума засвоєних знань, а стиль життя, адекватна поведінка у різноманітних ситуація.

Навчити дитину змалечку берегти своє здоров΄я — завдання батьків. Наш валеологічний порадник допоможе Вам виховати у дитини прагнення бути здоровим, дорожити здоров΄ям та цінувати його.

 
БАТЬКИ — ПРИКЛАД ДЛЯ ДІТЕЙ.

1. Будьте гарним прикладом для своїх дітей у ставленні до власного здоров΄я.
2. Ведіть здоровий спосіб життя.
3. Займайтесь фізичною культурою, виконуйте вранці вправи ранкової гімнастики. Виробляйте сталу звичку та потребу в цьому.
4. Практикуйте вдома певну систему оздоровлення всіх членів родини, в тому числі й дитини.
5. Налагодіть у сім΄ї активно-динамічний відпочинок.
6. Організовуйте сімейні прогулянки на природу, щоб змалечку привити дітям бережливе ставлення до навколишнього середовища.
7. Пам΄ятайте, що здоровий спосіб життя – це правильно організована діяльність, сприятливі умови побуту, активний відпочинок і здоровий мікроклімат у родині.
8. Не паліть і не пийте спиртних напоїв у присутності дітей. Пам’ятайте! Діти схильні імітувати ваші дії в дитячому садку.
9. Формуйте у дітей світоглядно-оздоровчу поведінку на основі реалізації принципів: пізнай себе, створи себе і допоможи собі сам.
10.Впроваджуйте різноманітні форми роботи з валеологічного виховання, спрямовані на формування в дітей уявлень про правила безпечної поведінки під час ігор, про можливості людського організму, про користь рухової активності, здоровий спосіб життя.
11.Застосовуйте вдома різні профілактично — корекційні вправи з олівцями, скакалками та іншими підручними предметами.
12.Привчайте дітей щоденно піклуватися про своє здоров΄я:
— виконувати різні фізичні вправи;
— правильно харчуватись;
— загартовуватись;
— спілкуватися з друзями;
— дотримуватися особистої гігієни;
— дотримуватися режиму дня;
— знаходити час для розваг на свіжому повітрі, дивитися цікаві телепередачі, користуватися бібліотекою і т. д.

ГІГІЄНА

1. Дотримуйтесь завжди правил гігієни та привчайте до цього дитину.

2. Не забувайте, що правила особистої гігієни пов΄язані з усіма видами діяльності і відпочинку дітей. Особиста гігієна – це піклування про чистоту тіла, одягу, взуття.

3. Систематично контролюйте якість виконання культурно-гігієнічних завдань.

4. Виконання дітьми культурно-гігієнічних навичок супроводжуйте відповідною мотивацією.

5. Розвивайте у дітей вміння та навички догляду за тілом.

6. Привчайте дитину правильно чистити зуби.

7. Слідкуйте, щоб дитина мила руки перед прийманням їжі, після туалету, повернення з прогулянки, ігор із тваринами та завжди, коли руки брудні.

8. Привчайте дітей мити ноги не тільки перед нічним сном, але й перед денним, особливо влітку.

9. Регулярно зрізайте нігті на руках і ногах, тримайте їх у чистоті.

10.Зачісуйте волосся дитині її власним гребінцем. Мийте волосся не рідше ніж раз на тиждень.

11.Одягайте дитину в одяг, який пропускає повітря і вологу.

12.Косметичні засоби, які ви використовуєте з гігієнічною або лікувальною метою, повинні відповідати віку дитини.

 
ХАРЧУВАННЯ

1. Пам΄ятайте, що раціональне харчування – одна з основних умов здоров΄я людини, її довголіття, плідної праці.
2. Поєднуйте у їжі, в правильному співвідношенні речовини, які входять до складу тканин людського організму: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, воду.
3. Дотримуйтесь режиму харчування. Зумійте переконати свою дитину споживати всі пропоновані їй страви, навіть ті, які вона не любить, але які для неї необхідні й корисні.
4. Не підгодовуйте дитину в проміжках навіть тоді, коли вона попросить їсти. Ласкаво поясніть, що їсти треба у відведений для цього час.
5. Давайте тільки ту кількість їжі, яку дитина з΄їдає із задоволенням.
6. Утримуйтесь від розмов про те, що дитина мало або майже нічого не їсть, бо вони шкідливі.
7. Дотримуйтесь навичок гігієни харчування і виробляйте їх у дітей.
8. Пам΄ятайте, що апетит частково залежить від сервірування столу, естетичного оформлення страв, уміння дитини користуватися виделкою, ложкою, володіння елементарними навичками культури споживання їжі.
9. Підкреслюйте необхідність добре пережовувати їжу, не вживати надто гарячої чи холодної страви, не відкушувати великих шматочків, жувати із закритим ротом.
10.Не забувайте, що найкориснішими є ті овочі і фрукти, які властиві нашому регіону, ростуть у наших садах.
11.Серйозним недоліком харчування є „прихований голод” – дефіцит йоду, який може привести до незворотніх процесів в організмі дитини. Вживання в їжу йодованої солі – вихід з даної ситуації.
12.Їжу завжди тримайте закритою, особливо в літній період.
13.Не слід вживати в їжу продуктів глибокого замороження, незнайомих грибів, продуктів з великим вмістом солі, недостатньо прожарені або проварені м΄ясо, рибу, сиру воду.
 

ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ

1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини.
4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці.
5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій.
6. Запобігайте виникненню депресивних станів.
7. Формуйте в дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу „я”, самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні.
8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше всміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я – вашого й ваших дітей.
9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.
10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.
13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.
14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.
15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!
17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей.
18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – перемінити обстановку, відволікти їх.
19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є.
20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження.
22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.
24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині.
25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим.

ЗАГАРТУВАННЯ

1. Використовуйте природні засоби оздоровлення та загартовування.

2. Загартовуйтесь разом з дитиною.

3. Пам΄ятайте, що загартовування впливає на загальний стан здоров΄я та поведінку дітей, дає позитивний результат тоді, коли гартувальні процедури проводяться в певній послідовності, чітко дозовані й систематично повторюються.

4. Не забувайте, що систематичне загартовування допомагає організму боротись із захворюванням, особливо із застудними.

5. Домагайтеся розуміння дітьми настанови: усьому свій час. Привчайте дітей дотримуватись рухового й повітряного режимів, постійного часу сну та приймання їжі.

6. Забезпечуйте щоденне перебування дітей на повітрі, відповідність їхнього одягу погоднім умовам.

7. Здійснюйте загартовування сонячним промінням. Тривалість прийняття сонячних ванн від 3-4 хвилин до 15 хвилин.

8. Проводьте водні процедури (обливання ніг та тіла, вологе обтирання рукавичкою або рушником).

9. Не забувайте, що ходіння босоніж – це засіб загартовування організму та зміцнення здоров΄я.

10. До ходіння босоніж дитину треба привчати із раннього віку. Починати улітку за температури повітря, не нижчої від 24 градусів.

11.Поєднуйте ходіння босоніж зі щоденними ваннами для ніг, поступово знижуючи температуру води.

12.Пам΄ятайте, що гарячий пісок і асфальт, гостре каміння та шлак, соснові шишки й голки діють на дитячий організм, як сильні подразники, а теплий пісок, м΄яка трава – заспокійливо.

Батькам про адаптацію дитини до дитячого садочка

Найлегше адаптація протікає у тих дітей, батьки яких заздалегідь готувалися до дитячого садка. Можна почати підготовку з читання казок про дитячий садочок, розігрування історій про садок. Можна грати ”у садочок” з іграшками. Період адаптації в середньому займає півроку, саме тому батькам слід запастися терпінням і з розумінням відноситися до сліз і капризів дитини в перші місяці відвідин дитсадка.

Для того, щобперіод адаптації дитини пройшов безболісно

рекомендується:

1. Спочатку пояснитималюкові, щотаке дитячий садок і навіщотудиходятьдіти. Простими словами створітьпозитивний образ садка (наприклад, в дитячий садок приходятьтакі ж, як і ти, дітки, вони там разом вчаться, грають, їдять, в дитсадкубагаторізнихіграшок і добрівихователі). Скажітьмалюкові, щовигордитеся ним – аджевінвжедорослий, щоможе сам ходити в садок. Але і не роздувайте з цієїподії проблему, не говоріть про майбутнюзміну в йогожиттіщодня.
2. Заочно познайомте дитину з дитячим садочком під час однієї з прогулянок. Заздалегідьпознайомтемалюка з майбутнімивихователямигрупи.
3. Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми і дорослими, відвідуючи з нею дитячі майданчики і парки. Не пропускайте дитячих свят, днівнароджень друзів. Спостерігайте за поведінкоюдитини: соромиться, конфліктує,б’ється, усамітнюєтьсяабо ж легко знаходитьспільнумову, контактує з однолітками, розкутий.
4. Необхідно привчити малюка до певного режиму дня, в якому буде місцерізним видам діяльності (гігієнічніпроцедури, їжа, прогулянка, заняття таігри, елементарнапраця іт.д.).
5. Поясніть дитині, до кого він може завжди звернутися за допомогою, якщо їй буде потрібно.
6. Легко адаптуватися до дитячого садка фізично здоровим дітям. Тому до того, як відвестидитину в дитячий садок, пройдіть медичний огляд, щоб переконатися, що дитина здорова, а тако жпроведіть комплекс заходів щодо загартування і оздоровлення дитини.
7. У перші два-три тижні бажано залишати дитину лише на декілька годин в дитячомусадочку, збільшуючи поступово цей час до необхідної норми. А, розлучаючись, не забудьте сказати малюку, що неодмінно повернетеся за ним. Коли ви вирушаєте – розлучайтеся з дитиною легко і швидко. Довгі прощання із стурбованим виразом обличчя, у малюка викличуть тривогу. Якщо малюк важко розлучається з матір’ю, тоді нехай перші декілька тижнів відводить в дитячий садок дитину тато (бабуся, дідусь).
8. У присутностімалюка не показуйте, що ви переживаєте або нервуєте з приводу того, що він йде в дитячий садок. Не відгукуйтеся негативно і не критикуйте дитячу установу у присутності малюка, оскільки все це може викликати у нього невпевненість, страх і небажанняйти в це місце.
9. Нехай дитина вибере іграшку, яка ходитиме разом з ним в дитсадок певний час. Так у вас з’явиться прекрасна можливість, розпитати малюка, що з іграшкою відбувалося в дитячому садочку, весело їй було чи сумно, хто з нею дружив. Таким чином, ви дізнаєтеся багато що про те, як вашійдитинівдаєтьсязвикнути до нової обстановки і колективу.
10. Період адаптації в середньому займає півроку, саме тому батькам слід запастися терпінням і з розумінням ставитися до примх дитини в перші місяці відвідування дитячого садочку.
11. Ніколи не обговорюйте у присутності дитини вихователів, щоможепризвести до втрати авторитету педагога в очах дитини. Майте на увазі: все, що Ви говорите або робите вдома при дитині, стає надбанням громадськості. Адже діти люблять ділитися з вихователем і одногрупниками всім, що дізналися і побачили нового. Нерідко вихователь розповідає, як діти повідомляють їй про те, що не будуть її слухати, тому що мама казала, що вихователь щось неправильно зробила або сказала.
12. Не лякайтеся, якщо на другий день (саме на другий, третій ….а не на перший) малюк буде сильно плакати. Він уже зрозумів, що його мама (тато, бабуся, дідусь …) збираються залишити його тут на довгих кілька годин.
13. У перший день для нього все нове: багато іграшок, багато таких же діток, як і він, вихователь, помічник вихователя. І дитина не відразу помічає, що вона залишилася без батьків. Ваше завдання в перший день полягає в тому, щоб Ви забрали дитину до того, як вона це зрозуміє. Тому краще  бути десь по близькості. І за першим покликом вихователів забрати дитину додому.
14. На другий день малюк вже розуміє, що його мама піде, і він залишиться зовсім сам. Але повірте, дуже мало дітей протягом усього дня плачуть так само, як у перші хвилини. Всім відомо, що наші діти — цемаленькі маніпулятори. До тих пір, поки мама не пішла, дитина вірить, що якщог олосно плакати, то мама зглянеться і забере її звідси. Як правило, як тільки мама залишає дитину в групі, увага малюка швидко переключається на щось цікаве і захоплююче, наприклад, на нову гру, або яскраву іграшку.
15. Довіртеся вихователям, покладіться на їхній досвід, адже багато маленьких діточок приходили до них у групу вперше, й вони знайдутьпідхід і до вашого малюка.
16. Якщо ж ваше дитя погано адаптується до обстановки дитсадка, погано спить, їсть, стає агресивним, його поведінка міняється від бурхливих істерик до повної апатії, з’являються страхи – знайдіть можливість проконсультуватися з психологом.
17.  

Орієнтовний розподіл часу на процеси життєдіяльності

на осінньо-зимовий період 

ЗАПОВІДІ БАТЬКІВСТВА

Одвічне питання турбує не однепоколіннябатьків: як виховувати дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившисьусімасвоїмиздібностями, абизмоглавіддати людям те, з чимприйшла у світ?

Чимало вчених у різний час обґрунтовувалисвоєбаченнябатьківськоїпедагогіки. Світова психолого-педагогічна думка виробила ряд ціннихнастанов, які з урахуваннямсучасного практичного досвідулягли в основу прийнятих у Міжнароднийрік дитини десяти правил поведінкибатьків, своєрідного кодексу любові, що його мають дотримуватисяті, кому Богом призначеноплекатинайдорожчий скарб-їхніх дітей.

1.Люби свою дитину!

Радій її присутністюбіля тебе, приймайії такою, яка вона є.бо то твійпаросток, твостворіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри у себе, не завдавай болю несправедливою покарою, не відмовляй у твоїйдовірі, дай їй привідлюбити тебе.

2.Оберігай своє дитя!

Захищай дитину від фізичних та душевнихнебезпек, навіть якщодоведетьсяжертвувативласнимиінтересами й ризикуватисвоїмжиттям. Не зважайні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твоюдивнуквітку, яку можуть знівечити.

3.Будь добрим прикладом для своєї дитини!

Прищеплюй до духовнихвартостейсвого народу  і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю. їй потрібне таке домашнєвогнище, де сім’я дружна, де шанують і люблять людей похилоговіку, де підтримуютьтісні та щирізв’язки з усім родом і друзями. Вона має жити у такійродині, де пануютьчесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому. Подружнязрада, заздрість, матеріальнезбагачення у нечеснийспосіб, досягненнятієї чи іншоївигоди, хай навіть і для дитини, за допомогою безпринципнихзв’язків і вчинківукрай негативно позначається на моральному становленні особистості людини, яка діятиме завтра за зразкомтвоєїповедінки.

4.Грай зі своєю дитиною!

Віддавай дитині стільки часу, скількинеобхідно для її розвитку, меншезважай на свої власніінтереси, боінтереси дитини водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може, саме в ту мить дитина звіряєтьсятобінайбільшимитаємницямисвого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймайсерйозно її гру, світ її уяви.

5.Працюй зі своєю дитиною!

Допомагай дитині, коли вона намагаєтьсявзяти участь уякійсьсправі (у квартирі, на садибі, городі). Коли підросте, потроху залучай до праці з людьми і для людей. На дозвілліпід час канікул не бідкайся, що вона втомиться від робота, бо для неїпраця з дорослими — то погляд у майбутнє.

6.Дозволь дитині набуватижиттєвогодосвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного!

Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твійвласнийжиттєвийдосвід (хоч як тобіприкро) часто-густо не важитьдлянеїнічого. Тож дай їй змогусамій «збиратисвоюскриню», навіть якщо тут існує певнийризик. Надмірнаопіка й тепличніумови життя можуть виплекатисоціальногоінваліда.

7.Покажи дитині можливості й межілюдськоїволі!

Розкривай перед дитиною чудовіможливості розвитку й самоутвердженнялюдської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнаватинормиспівжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8.Привчай дитину бути слухняною.

Стеж за поведінкою дитини й спрямовуй її так, щобучинене нею не завдавалошкодиані їй самій, анібудь-кому. Не обминай моментів, коли вона негарно поводиться у твоїйприсутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше. — для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержанняуставлених правил, однаку разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумногопокарання.

9.Чекай від дитини лише таких думок та оцінок, на які вона здатна на даному етапі свого розвитку і які може підказати її власнийдосвід!

Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай їй, скількизможешь, і вимагай від неївласної думки чи самостійноговисновку тільки з урахуваннямреалій її вікового розвитку і вженабутогодосвіду.

10. Давай дитині змогунабуватитакі враження, які полишатимутьвартісні спогади!

Дитина, як і дорослий, «живиться» різнимивраженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула й відчувалаякомогабільшецікавогодія себе, щобзбагачуваласякориснимизнаннями і добримипочуттями.

«Відвідування дитиною дошкільного закладу не звільняє сім’ю від обов’язку виховувати і розвивати її в родинному колі»
(стаття 7, пункт 3 «Закону про дошкільну освіту та виховання»)

Ми разом з Вами зацікавлені в тому, щоб відвідування дитиною дитячого садка було комфортним і корисним.

Тому просимо Вас дотримуватися наступних правил:

   Запізнення — завжди стрес для дорослих і дітей. Будь ласка, приходьте вчасно! Проводжайте дитину до групи та передавайте особисто в руки педагогам.

Ідучи додому з дитячого садка, обов’язково повідомте про це вихователя.

Якщо у вашої дитини поганий настрій, обговоріть її стан з педагогом.

При вході, будь ласка, чистіть взуття та зачиняйте за собою вхідні двері.

Ми просимо Вас: допоможіть своїй дитині вранці роздягнутися, акуратно скласти речі в шафу.

Прослідкуйте, щоб дитина завжди була чистою, охайною, акуратно та по сезону одягненою. Одяг повинен бути зручним, відповідати погодним та сезонним вимогам

Прослідкуйте, щоб у дитини були чисті та коротко підстрижені нігті.

Дайте дитині з собою носовичок.

У шафі дитини повинний бути завжди запасний одяг для групи. Восени та навесні просимо приносити запасний верхній одяг і взуття для прогулянок.

Щоб запобігти втраті або обміну речей, позначте білизну, одяг і взуття ваших дітей.

Прослідкуйте, щоб в кишенях дитини не було гострих, ріжучих предметів, предметів, які можуть зашкодити життю і здоров’ю дитини. Не давайте дитині з собою жувальну гумку, солодощів тощо.

О 9.05 починаються заняття. Тому переконливо просимо Вас: якщо Ви прийшли, коли заняття розпочалося, допоможіть дитині роздягтися і тихо приєднатися до дітей.

Не відволікайте педагога під час занять, всі проблеми Ви зможете обговорити у зручний час — вранці до 8.30, в другій половині дня після 16.30.

Для музичних занять дитині знадобляться чешки в окремому мішечку, для фізкультурних – чешки, футболка, шортики, носочки.

Пам’ятайте: іграшка дитини — іграшка для всіх! Вона може зламатися, загубитися. Вихователі за іграшки не відповідають.

У нашому дитячому садку обов’язковими є всі батьківські збори (2 рази на рік). Якщо з об’єктивних причин ви не зможете прийти, попередьте педагогів заздалегідь.

За харчування дітей батьки сплачують квітанцію у триденний строк з дня її отримання (не пізніше 20 числа поточного місяця на місяць вперед).

При виникненні у дитини симптомів отруєння (блювота, пронос) або симптомів ГРВІ (кашель, температура, нежить) звертайтеся на прийом до дільничного педіатра, в дитячий сад дитина з такими симптомами не приймається. Якщо ваша дитина занедужала, просимо до 9.00 повідомити старшу медсестру по телефону.

Після хвороби дитина приймається в дошкільний заклад при наявності медичної довідки.

Якщо дитина не відвідувала заклад більше двох тижнів необхідно додати соскоб на ентеробіоз.

Якщо Ви не змогли вирішити будь-яке питання з педагогами, Ви можете звернутися до вихователя-методиста, завідувача, старшої медсестри.

Конфліктні та спірні ситуації у нас прийнято вирішувати за відсутності дітей.

Протягом року буде багато свят, розваг, виставок, які стануть незабутніми подіями в житті вашої дитини, запрошуємо Вас брати в них активну участь.

Пам’ятайте: батьки несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, за збереження їх життя, здоров’я, людської гідності.

Просимо Вас дотримуватись встановленого режиму дня дошкільного закладу.

Забороняється перебування на території дошкільного закладу сторонніх осіб.

У нас в садочку забороняється будь-кому в нетверезому стані забирати дітей.

Будьте взаємовічливими, дотримуйтесь морально-етичних     норм у спілкуванні!

Приходьте за дитиною у чітко визначений час. Мала дитина дуже переживає, якщо батьки затримуються.

Кажіть дітям: «Я тебе люблю».

Батькам про гіперактивність дітей

Гіперактивність у дітей — це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але, зазвичай, він діагностуєсться у дітей, що відрізняються імпульсивністю та неуважністю. Такі діти часто відволікаються. Їх легко обрадувати або засмутити. Часто для них характерна агресивність. Внаслідок цих особистих особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на конкретних завданнях.

Причиною гіперактивності може бути і патологія вагітності мами, складні пологи тощо. Цей діагноз ставиться, коли батьки та вчителі скаржаться, що дитина надмірно рухлива, непосидюча та погано себе поводить або ж вчиться, ані на хвилину не може концентрувати свою увагу на чомусь одному. Однак не існує точного визначення даного стану або особливого тесту, який би одночасно підтверджував діагноз гіперактивності. Переважна кількість батьків зазначає. Що початок такої поведінки закладається ще в ранньому віці. Подібний стан супроводжується порушенням сну. Коли дитина сильно втомлюється, гіперактивність поглиблюється.

Найчастіше, за словами психологів, гіперактивність проявляється у дітей в перехідному віці. Останніми роками гіперактивних дітей стало більше. Психологи не виключають, що це є наслідками Чорнобильської катастрофи чи інших екологічних факторів.

Часто педагоги скаржаться батькам на гіперактивність дитини, посилаючись на те, що бачать неслухняного учня лише кілька годин на день, отже, його вихованням мають займатися вдома, Батьки, в свою чергу, вважають, що виховувати таку дитину мають вчителі.

     Що ж робити батькам гіперактивної дитини? Психологи радять якомога більше навантажувати її вранці. Варто скласти розпорядок і відповідно до нього давати нащадку чіткі й конкретні завдання. Кращим виходом зайвої енергії для такої дитини може бути фізичне навантаження, зокрема, плавання і біг. На заняттях гіперактивній дитині варто давати конкретні завдання, найдоцільніше — індивідуальні. Також треба вимагати, щоб дитина виконувала завдання до кінця.

Безпорадність дітей — провина батьків. Бажання батьків оточити дитину підвищеною увагою, захистити його навіть за відсутності реальної загрози, утримувати його при собі найчастіше призводить до позбавлення дитини можливості самостійно долати труднощі.

В результаті гіперопіки дитина втрачає здатність до мобілізації своєї енергії, а у важких ситуаціях чекає на допомогу дорослих, перш за все батьків. Явище гіперопіки найчастіше зустрічається в сім’ях, де зростає одна дитина. Підвищена опіка домашніх, особливо старшого покоління, породжує дитячі страхи. Найбільш яскраво вони проявляються в першому класі, особливо якщо дитина не відвідувала дитячий садок, а виховувалась вдома на відміну від дітей, які відвідували дитячий садок. Діти, які виховувались в дитячому садку, краще адаптуються до шкільного життя і самостійного життя в цілому.

Проблема гіперопіки набуває все більшої актуальності в сьогоденні, оскільки більшість молодих сімей в силу важкого фінансового положення можуть дозволити собі лише одну дитину. При цьому батьки, як правило, зайняті зароблянням грошей і не можуть приділяти дитині достатньо уваги. А от бабусі з дідусями в цей час намагаються надолужити втрачене зі своїми дітьми. З появою другої дитини в сім»ї, увага дорослих рівномірно розподіляється на обох дітей, тому прояви гіперопіки менш вірогідні.

Часто, намагаючись вберегти дитину від перевантаження, батьки старших дошкільників та молодших школярів намагаються робити за них завдання, отримані в садочку чи у школі. Результат — дитина не здатна справитись самостійно з завданням в садочку чи у школі.

     Підвищена увага з боку дідусів та бабусь, батьків приводить до того, що в колективі така дитина вимагає постійної уваги педагога, а при її відсутності відчуває себе нещасним, не встигає разом з іншими виконувати завдання. Згодом у старшокласників гіперопіка перетворюється на неможливість виконувати вправи самостійно і призводить до інфантильності (дитячості).

Боротися з наслідками гіперопіки можна, поступово привчаючи дитину до самостійності. Якщо ж у дитини є труднощі в спілкуванні, вдома можна влаштовувати рольові ігри за її участю, а також моделювати та обігрувати з нею різноманітні життєві ситуації. Не варто нехтувати і допомогою дитячого психолога.

Яку лінію виховання вибрати?

Проблеми виховання дітей в сім’ї — це вічна, але до цих пір невирішена до кінця тема. Народжуючись в сім’ї, це питання займає розуми вчених — педагогів, психологів, викликаючи суперечки і розбіжності. Побутові баталії переростають в наукові конференції. Строгість чи м’якість? Авторитаризм чи потурання? У прихильників того чи іншого типу виховання брак не спостерігається. А діти продовжують губитися в здогадах — як же все-таки себе вести, щоб бути хорошим в очах батьків, і що ж чекати в наступний момент від цих незрозумілих дорослих? Подивимося, чим можуть допомогти у вирішенні подібних проблем досягнення науки. У педагогіці прийнято виділяти чотири типи виховання дітей: диктат, гіперопіка, невтручання та співробітництво. Кожен з них має свої результати, свої наслідки, коли мова йде про формування особистості дитини. Диктат — це систематичне придушення одними членами сім’ї (головним чином дорослими або подражающими їм старшими дітьми) ініціативи та почуття власної гідності інших його членів. Результатом прихильності батьків подібної педагогічної тактиці частіше за все є розвиток у дитини сильної реакції опору, якщо за характером він схильний до лідерства .. Або підсумком такого виховного процесу виявляється підвищена тривожність, помисливість, схильність до страхів і невпевненість в собі, якщо зерна диктату лягли на грунт ранимою, нестійкою особистості дитини.Гіперопіка — це система відносин у родині, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають його від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Результат в цьому випадку легко передбачуваний — формується емоційно незріла, примхлива, егоцентрична, вимоглива особистість, непристосована до життя. З іншого боку, гіперопіка може сприяти розвитку іпохондричних тенденцій в дитині. Засмиканий з дитинства надмірною турботою, дитина сама починає відчувати себе безсилим у будь-якій ситуації, що вимагає від нього дії або прийняття рішення. Буває і навпаки, що при переході до підліткового віку, дитина відчуває потребу позбавитися від зайвої опіки, що в підсумку призводить до бунту, яскравих проявів емансипації, і протестної поведінки. Невтручання — це система взаємовідносин у родині, яка будується на визнанні доцільності незалежного існування дорослих і дітей. Дитина наданий сам собі. Батьки, які спираються на цей стиль виховання, вважають, що він сприяє розвитку самостійності, відповідальності, сприяє накопиченню досвіду. Роблячи помилки, дитина змушена сам їх аналізувати і виправляти. Але цей метод грішить ймовірністю розвитку в дитині емоційної відчуженості, в тому числі і від батьків. Недоласканний в дитинстві, не одержав потрібної частки батьківської турботи, така дитина відчуває себе дуже самотнім, недовірливим, часто надмірно підозрілим. Йому важко довірити якусь справу іншим людям. Він все намагається зробити сам. Співробітництво — це спосіб побудови відносин у родині, основним принципом якого стає об’єднання сім’ї загальними цілями і завданнями, спільною діяльністю, взаємною підтримкою у всіх сферах, в тому числі і в емоційній. Відправна точка у вихованні в даному випадку — слово «ми». Дитина має достатньо самостійності, але поруч завжди знаходиться дорослий, готовий вчасно прийти на допомогу, підтримати, розтлумачити, заспокоїти. Членів таких сімей об’єднують спільні цінності, сімейні традиції, спонтанні свята, емоційна потреба один в одному, спільна діяльність. Четвертий тип виховання — «співпрацює» — визнається як найбільш ефективний все більшою кількістю психологів і педагогів. Але на практиці, у звичайних сім’ях, як правило, стикаються різні стилі виховання, створюючи в родині напруженість і несприятливо впливаючи на розвиток дитини. Чому ж так відбувається?

У чому причини батьківських розбіжностей?

Причин виникнення в сім’ї розбіжностей у вихованні дитини може бути безліч. Перш за все виною тому можуть бути відмінності у виховному досвіді батьків, винесеному їм ще з власного дитинства: деякі батьки повністю копіюють ту модель виховання, яка була прийнята в їх сім’ї. Інші, навпаки, будучи незгодними з батьківськими заходами виховання, які застосовувалися до них у дитинстві, намагаються знайти інший шлях по відношенню до власної дитини і вийти за рамки прийнятої в їх родині традиції виховання. Дуже часто таким способом діють батьки, на яких в дитинстві сильно тиснули. Намагаючись компенсувати власні страждання, такі батьки дозволяють своїм дітям занадто багато, тому що виросли в таких батьків діти не знають ні заборон, ні обмежень, що часто призводить до розвитку безвідповідальності і егоїстичності. Іншим серйозним перешкодою до вибору оптимального стилю виховання можуть виступати відмінності в характерах батьків. У той час як педантичний, звертає увагу на дрібниці, схильний впадати в гнів батько вимагає беззаперечного послуху і моментального виконання наказів, більш м’яка за характером мама, навпаки, потурає всім слабостей і примх дитини. Чим небезпечна така ситуація? Вона може вирішитися двояко: або привести до підвищення рівня тривожності у дитини за рахунок постійного напруженого очікування та невизначеності — чи покарають його за цей вчинок або похвалять, або до розвитку хитрості і схильності до маніпулювання: дитина може навчитися грати на цьому розбіжності між матір’ю і батьком . Так, щоразу після сутичок з батьком, він може приходити в сльозах і зі скаргами до матері і випрошувати у неї в якості втішного призу подарунки, солодощі і просто знаки уваги. Мати, погоджуючись у цій ситуації, що «тато поганий», підриває тим самим авторитет батька в очах дитини. Батька такий стан речей злить ще більше, і внутрішньосімейний конфлікт поглиблюється. Чому? Батько, спостерігаючи змова матері з дитиною, відчуває себе непотрібним. До речі, як правило, за маскою подібного «деспота» ховається ранима натура із заниженою самооцінкою, яка потребує уваги і розуміння не менше, ніж дитина. Коріння подібної поведінки дорослого йдуть в бажання вберегти своїх дітей від власних помилок, важких переживань. Перенесли в дитинстві приниження, глузування і невдачі, батьки хочуть бачити своїх дітей сильними, непохитними особистостями і тому виховують своїх дітей в «спартанських» умовах. Не навчені в дитинстві любити, не мають надійної підтримки, вони не знають, що становлення сильної особистості можливо тільки тоді, коли є відчуття, що тебе розуміють і схвалюють близькі тобі люди.

Які можуть бути наслідки розбіжностей для дитини?

Розбіжності у вихованні дитини нерідко сигналізують про наявність дисгармонійних відносин між членами сім’ї. У такому випадку дитина виявляється заручником батьківських конфліктів. У підсумку, саме дитині дістається сама неприваблива роль: він змушений обирати, як йому поводитися в спочатку суперечливої ситуації, причому вибирати між матір’ю і батьком, яких він однаково любить. Одна з найважливіших потреб дитини — бути коханим і хорошим в очах близьких йому людей. Як часто діти задають це питання: «Я хороший?» або констатують гордо: «Я — хороший хлопчик!». Для них це дуже важливо, і часто поведінка дітей мотивується якраз цією потребою. Що ж робити дитині, яка хоче бути добрим і для коханої мами, і для улюбленого тата, а тут ще й бабуся з дідусем озброїлися своїми педагогічними принципами? Дитині важко не тільки вибирати лінію поведінки, але і взагалі вибирати між улюбленими їм дорослими. Для нього це практично неможливий вибір, і він змушений хитрувати і підлаштовуватися під кожного в залежності від їх очікувань. Так, вже з дитинства, батьки змушують дитину осягати тонке мистецтво маніпуляції. Дитини, що виховується в суперечливій середовищі, складно виробити свої морально-етичні установки, принципи і переконання, що зовсім не сприяє гармонійному та цілісного розвитку особистості. На тлі такої незгоди в сім’ї у малюка можуть початися різного роду невротичні прояви — страхи, енурез, спалахи агресії. Дитині буває елементарно страшно, коли батьки сваряться з приводу її виховання. Нерідко звинувачення типу «ось, полюбуйся, це все твоє виховання» висловлюються батьками прямо при дитині. Він може подумати, що це він сам винен у їх сварці, і відчують свою провину, приречено зарахувати себе до «поганим» і почати вести себе ще гірше.

Як і де знайти вихід?

Що ж робити батькам, щоб не довести власну дитину до подібного стану? По-перше, ніж вести марні кровопролитні війни, відстоюючи свій стиль виховання, доцільніше звернутися до фахівця, благо психологічна служба в наші дні давно вже не є екзотикою, і допомога сімейного психотерапевта в сучасному світі доступна кожній сім’ї. По-друге, обов’язково переглянути своє ставлення до проблеми виховання. Це не так складно, як здається на перший погляд, адже насправді кожен батько несе в собі унікальний, безцінний досвід виховання дитини. Інтуїтивно батьки відчувають, що потрібно саме їх малюкові і як допомогти йому рости. Але перш ніж вроздріб відпрацьовувати ці способи на дитині, треба всього лише погодити їх один з одним.Часом за суперечками і власної зайвої принциповістю, сім’я забуває про таке просте способі — зібратися разом за великим столом і просто спокійно поговорити. Дати можливість кожному висловити свою думку, не перебиваючи і уважно вислуховуючи позиції один одного. Нехай кожен член сім’ї розповість, яким він хоче бачити майбутнє своєї дитини, і яким способом збирається йому допомогти в цьому, хай кожен прислухається до себе, а потім поділиться з іншими — чи не є уявлення про майбутню долю дитини бажанням змінити власну долю? Якщо це так, тоді знайдіть в собі сили визнати, що дитина — це окрема особистість, яка має право на свій шлях, а не є засобом виправлення помилок батьків. Обговоріть між собою труднощі, з якими ви зіткнулися в дитинстві, допоможіть один одному змінити до них ставлення, і тоді вам не доведеться обтяжувати своїми проблемами вашого малюка. У ході цих бесід корисно обговорювати книги з психології і вихованню дітей, статті з журналів, і намагатися приміряти нові знання до своєї сім’ї — саме всім разом, щоб нові віяння відбувалися зі спільного обговорення, а не тихого одноосібного рішення. Ось кілька основних правил, які не можна порушувати батькам, якщо для них важливіше не власні принципи, а інтереси дитини.

1. Ніколи не з’ясовуйте відносини при дитині.
2. Не допускайте при дитині висловлювань, які можуть підірвати авторитет вашої другої половини в очах дитини: «Ти поганий батько, це через тебе …»
3. Обвинувальні фрази, звернені до чоловіка або до дружини: «це плоди твого виховання» можуть викликати у дитини почуття провини, сприяти розвитку заниженої самооцінки, тому від них краще відмовитися.
4. Якщо ви дуже сильно роздратовані і перебуваєте під дією стресу, відкладіть по можливості з’ясування про правильність того чи іншого типу впливу на дитину, постарайтеся відкрито розповісти про свої почуття і, усамітнившись, постарайтеся заспокоїтися. Всі переговори, всі рішення повинні прийматися тільки в урівноваженому стані.
5. Краще одна загальна лінія виховання, ніж кілька ефективних, але суперечать один одному.
6. Стіл переговорів — кращий спосіб зрозуміти один одного і виробити єдину лінію виховання.
7. Педагогічний лікнеп — книги і журнали з педагогіки і психології — можуть стати гарною підмогою при обговоренні методів виховання.
8. Не бійтеся звертатися до фахівців, якщо у вашій сім’ї виникли проблеми. Багаторічний досвід і об’єктивний погляд сімейного психотерапевта допоможе вам знайти несподіваний вихід із ситуацій, які давно здавалися «тупиковими».
9. Пам’ятайте, що запорука ефективного виховання дитини — це любов до дитини, зацікавленість у ньому і злагода між усіма членами сім’ї.

Як нейтралізувати виховний запал бабусь?

Нерідко провокаторами розбіжностей в сім’ї виявляються бабусі. Спогади про свою батьківської ролі сприймаються ними кілька ідеалізовано, що підштовхує їх до критики своїх дітей — молодих батьків. З іншого боку, їм буває досить складно встигати підлаштуватися під сучасні течії — інтенсивне раннє освіту дітей, інтереси дітей, складно зорієнтуватися в їхніх іграх, складно прийняти, що дитина засинає з електронним щеням «Пучі», а не з традиційним плюшевим зайцем. Звичайно, до думки бабусь необхідно прислухатися. Ні в якому разі не можна не відзначити ту гарячу любов бабусь до онуків, ті теплі почуття, які потім проноситься в серці через усе життя. Але головну роль у вихованні все ж таки повинні грати мама з татом. Саме батьки відповідають за забезпечення всебічного та гармонійного розвитку. На їхніх плечах лежить турбота про розумовий, фізичний, естетичному і моральному вихованні дитини. Якщо вам здається, що позиція бабусі категорично йде врозріз з вашою педагогічної позицією, якщо ви бачите, що після спілкування з бабусею дитина вередує, не слухається, його важко «зібрати», заспокоїти, значить, її дії неефективні і йдуть врозріз з батьківською стратегією виховання , тому швидше шкодять дитині, ніж допомагають. У такому випадку краще по можливості мінімізувати вплив бабусі на дитину. Але зробити це треба делікатно, продумано. Які тут можна запропонувати способи? По-перше, можна послатися на те, що у вас тепер менше роботи, і ви самі можете більше часу приділяти дитині, а бабусю хочете поберегти, тому що цілком можливо, що незабаром вам знадобитися її допомогу. По-друге, в критичному випадку коли сімейний конфлікт з приводу виховання зайшов далеко, необхідний прямий відкрита розмова, але це — крайній захід, яким по можливості краще уникати. У будь-якому випадку, намагайтеся не залучати в якості судді третя особа, наприклад когось з родичів, інакше розбіжності розростуться як сніжний ком, і розібратися в їх тонкощах буде набагато складніше. Краще за все проаналізувати, в яких сферах бабуся дійсно успішно займається дитиною, не вступаючи в суперечність з батьківськими поглядами на виховання, і довірити їй цей фронт, а інші нюанси взяти на себе або доручити комусь ще з родичів.Пам’ятайте, що тільки разом, спільними зусиллями ви зможете виробити найбільш оптимальний стиль виховання маленької людини. Характери членів сім’ї можуть бути як завгодно різними, але об’єднувати їх повинна спільна ідея — любов до дітей, довіру і повагу до людської гідності, дбайливе ставлення до крихкого світу дитинства.

Гендерне виховання дітей раннього віку

Для початку необхідно чітко визначитися, що ж таке гендерна виховання і на що воно спрямоване. У будь серйозно книзі з педагогіки можна знайти пояснення даного терміну. Там говориться, що гендерна виховання — це певний набір педагогічних і медичних заходів, спрямованих на формування у дитини нормального і адекватного ставлення до протилежної статі, а також до власної статі. Взагалі, питання статевого виховання дошкільника завжди викликає деяку настороженість з боку батьків. Чи не занадто рано звертається увага на такі, скажімо прямо, слизькі теми.

Насправді, як стверджують і психологи і медики, зовсім не рано говорити з дитиною на подібні теми. Гендерне виховання відіграє величезну роль у формуванні здорової і в фізичному і в психологічному сенсі особистості. І саме в дошкільному віці діти вже починають розуміти роль статей у навколишньому їхньому житті. Так, дівчатка грають в дочки-матері (адже не в сини, батьки), а хлопчики — у війну. І тому не варто соромитися подібних питань, тимбільше, що дитина починає відчувати свою стать досить рано. А це означає, що, якщо мама дуже хотіла дівчинку, а народився хлопчик, не варто його у п’ятирічному, наприклад, вік, одягати в рожевий одяг і відрощувати довге волосся. Він вже прекрасно розуміє, що він — хлопчик, а ніяк не дівчинка. І в майбутньому в нього (та й у мами теж) може виникнути досить багато проблем. Як стверджують психологи, відносити себе до якогось певного підлозі дитина починає з трьох років.

І сьогодні все частіше можна почути таку думку, що діти різних статей повинні не тільки виховуватися по-різному, але навіть і в різних темпах. Адже ні для кого не секрет, що напочатку свого життєвого шляху хлопчики розвиваються дещо повільніше, ніж дівчата. На це існують певні фізіологічні причини. І неправильно в цьому віці виховувати дітей однаково.

Так, наприклад, відомий автор здоров’язберігаючої технології навчання школярів професор Базарній вважає, що хлопчиків і дівчаток у школі треба навчати окремо. Не варто окремі школи, як це було раніше, а просто навчати дітей в різних класах. І таке навчання дасть набагато більше користі, ніж спільне, чинне сьогодні.

Якщо уважно переглянути статуси в соціальних мережах, то відсутність гендерного виховання можна побачити буквально в кожному третьому висловлюванні. Звичайно, ми всі різні. Але чоловіки і жінки — це взагалі істоти з різних планет. І з’єднуються вони тільки в тому випадку, якщо виникає любов. А для того, щоб ці істоти розвивалися правильно, дуже важливо правильно виховувати дітей ще починаючи з дошкільного віку.

Якщо у вас дочка, то, безсумнівно, її треба віддавати на музику, танці, будь жіночі види спорту. Якщо ж хлопчик, то він повинен рости активним, сильним і здоровим. Не варто мамі постійно боятися, що з ним щось трапитися. Як відомо, думки матеріальні, так що краще завжди думати про щось хороше і добром.

А от якщо ви побачите, що ваша дитина поводиться на так, як повинен представник його статі, треба звертатися до дитячого психолога. Поодинці з цією проблемою вам не вправитися

Питання статі стають небайдужими для дитини з того моменту, як вона починає усвідомлювати свою статеву належність, розуміти, що вона не лише дитина, а хлопчик або дівчинка. Статева ідентифікація – один з найважливіших елементів становлення особистості дитини, який впливає на все її подальше життя.

Психологи стверджують, що процес гендерної ідентифікації починається буквально з моменту народження дитини. Формування психологічної статі дитини залежить не лише від біологічного чинника, а й від соціального середовища, у якому вона розвивається. Сім’я завжди була і буде першим соціальним середовищем, яке визначає ціннісні орієнтації дитини. Крім сім’ї впливають заклади освіти, групи однолітків, відповідні засоби масової інформації, „значимі інші”.

Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей – мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри, онука чи онучки, надійного друга чи подруги – треба починати з раннього віку, коли починає формуватись особистість.

Метою гендерного виховання є:

•Формування моделі поведінки певної статі

•Прищеплення культури взаємовідносин статей

•Формування правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у

суспільстві

З огляду на це перед педагогами дошкільного закладу стоять такі завдання з гендерного виховання:

•Виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як до об’єкта пізнання

•Сприяти статевій ідентифікації

•Правильно і компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей

•Підтримувати фізичне і психічне здоров’я дітей, радість світосприйняття, оптимістичне ставлення до навколишнього світу

•Виховувати стійкий інтерес і позитивне ставлення до рідних, близьких, значимих для дитини людей

•Розвивати уявлення про себе та інших людей як про осіб фізичних і соціальних

•Створювати умови для набуття досвіду відносин з навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема

•Стимулювати самостійність, уміння здійснювати мотивований вибір

•Розвивати емпатію як якість особистості – вміння відчувати і розпізнавати стан і настрій людей, поводитися відповідно

•Закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей

Питання гендерного виховання починаючи з раннього віку є невідэ’ємною частиною усіх видів діяльності дітей. На заняттях з різних розділів програми, під час трудової, образотворчої, ігрової діяльності діти засвоюють загальноприйняті норми поведінки, зміст і особливості виконання певних соціально-статевих ролей. Робота з гендерного виховання проводиться комплексно, використовуючи різні методи, спеціально підготовлені та природні ситуації, що виникають у процесі життєдіяльності. Основними формами роботи у цьому напрямку є:

•організовані заняття – групові та індивідуальні

•використання художнього слова

•проблемні ситуації

•ігри

•ситуації спілкування з дітьми

•прогулянки

•театралізовані ігри та розваги

•самостійна діяльність дітей

Уся робота з гендерного виховання дітей раннього віку здійснюється, дотримуючих наступних принципів:

•Активності — використання будь-яких ситуацій у житті дитини для формування у неї правильних установок щодо своєї статі і вироблення відповідної рольової поведінки

•Реалістичності – формування реалістичного розуміння статевої диференціації

•Адресності — врахування не лише статі і віку дитини, а й її психічного та фізичного розвитку

•Неперервності – послідовне врахування накопичених знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього дитинства

•Правдивості – надання максимально правдивої інформаціїз урахуванням віку дитини та можливостей розуміння цієї інформації

•Довіри – базування відносин між дитиною та педагогомна довірі, яка можлива лише за умови серйозного ставлення педагогів до інтересів дитини, її бажань та проявів статевої поведінки

•Моральної чистоти – виховання моральної особистості, у якій домінують якості, що формують хлопчика як майбутнього чоловіка, а дівчинку — як майбутню жінку

Найбагатший досвід взаємодії з однолітками різної статі в ранньому віці діти набувають у дошкільному закладі. І саме вихователі мають створити оптимальні умови для формування у дітей адекватної статево-рольової поведінки. Перед вихователями стоять такі завдання:

•формувати у дітей уявлення про відмінності у поведінці хлопчиків і дівчаток;

•розвивати способи взаємодії, притаманні жіночому і чоловічому типам поведінки;

•створювати умови для набуття досвіду чоловічої і жіночої поведінки;

•розвивати морально-вольові якості, характерні для хлопчиків (сміливість, рішучість, силу, витривалість тощо) і дівчаток (доброту, ніжність, співчутливість, чуйність тощо)

Роботу з формування статево-рольової поведінки у дітей раннього віку вихователям необхідно проводити у трьох напрямках:

• ·формування поведінки хлопчиків;
• ·формування поведінки дівчаток;
• ·формування способів взаємодії хлопчиків і дівчаток.

Які ж ознаки формування статевого самоусвідомлення мають малюки на етапі від народження до 3-х років?

Уявлення дітей про себе та свої статеві особливості:

Діти починають усвідомлювати себе не лише людьми і неповторними особистостями, а й хлопчиками чи дівчатками.Ознайомлюються зі своїм тілом, вчаться ним керувати. Прагнуть усвідомити свої можливості, емоції і почуття. Вчаться ідентифікувати людей за статевою належністю.Починають порівнювати себе з іншими людьми. Виявляють увагу до різних частин свого тіла. Запитують про різницю між статями, цікавляться звідки беруться діти. У мовленні використовують займенники “він”, “вона”. Статеву належність зазвичай пов’язують з неістотними ознаками: різний одяг, зачіска тощо. Часто вважають,що стать можна змінити-побути хлопчиком, потім дівчинкою, або навпаки. Грають в ігри, яких навчають дорослі.

Гендерний підхід до виховання:

Створити умови для становлення особистості дитини, її чоловічих і жіночих якостей (повна гармонійна сім’я, у якій відносини між батьками будуються на основі поваги до жіночого і чоловічого єства). Проявляти ласку, ніжність,любов, увагу до фізичних і емоційних потреб дітей. Емоційно спілкуватися з ними та реагувати на їхні дії. Ставитися до дітей згідно з їхньою статевою належністю. Одягати та зачісувати дитину слід відповідно до її статі. Виховувати відповідні культурно-гігієнічні навички. Навчати дітей,враховуючи домінування у хлопчиків зорового сприйняття, у дівчаток – слухового.

Отже, завдання вихователів груп раннього віку є формування гендерної компетентності як складової життєвої компетентності дітей раннього віку.

Розроблення та впровадження у практику роботи гендерно-освітньої технології сприяє розширенню гендерних компетенцій усіх учасників взаємодії – дітей, батьків, вихователів.

Нові трансформаційні процеси у світовій спільноті й у нашій державі, початок ери повноправності буття жінки та чоловіка потребують глибшого осмислення соціально-психологічних механізмів набуття дитиною гендерної ідентичності як передумови повноцінної реалізації Я. Наукові дослідження довели, що висока фемінність у жінок та маскулінність у чоловіків у сучасному суспільстві не завжди є гарантією їхнього соціального та психологічного благополуччя. Сьогодні все більше вчених пов’язують розв’язання цього завдання з реалізацією гендерного підходу в освіті тому, що саме гендерний підхід орієнтований на формування й утвердження рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації людини в усіх сферах життєдіяльності. Актуальність обраної теми обумовлюється низкою об’єктивних чинників — реальні трансформації гендерних стосунків у сучасному українському суспільстві; злам традиційної системи поляризації жіночих та чоловічих соціальних ролей, їхнє зближення,переосмислення ролі та місця жінки у різних сферах суспільної діяльності; необхідність вивчення основ гендерних знань в системі освіти; як показує вивчення досвіду, у дошкільних навчальних закладах гендерне виховання відбувається стихійно, практично запроваджується жорсткий традиційний підхід у формуванні статево-рольових стереотипів, стереотипів самосприйняття та самооцінки особистості дитини лише за статевою ознакою, у змісті виховання недостатньо присутній гендерний компонент та його методичне забезпечення. Об’єкт дослідження – гендерне виховання дошкільників Предмет дослідження — виховання дошкільників з урахуванням статевої диференціації. Мета дослідження — обґрунтування комплексу психолого-педагогічних умов, які забезпечують гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку у дошкільному закладі. У своєму дослідженні ми виходили з гіпотези про те, що гендерний підхід у вихованні дітей – дошкільників є можливим за наступних умов: — вивчення особливостей гендерних уявлень у дітей дошкільного віку; — цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у дітей дошкільного віку; — забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку.

У відповідності до висунутої гіпотези були сформульовані завдання дослідження: 1. Проаналізувати сучасні наукові підходи до реалізації гендерного підходу у вихованні дітей дошкільного віку та визначитися в основних гендерних термінах. 2. Виявити особливості гендерних уявлень дітей дошкільного віку та охарактеризувати особливості їх гендерної поведінки у різних видах діяльності. 3. Обгрунтувати комплекс організаційно-педагогічних умов, що забезпечує гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку та апробувати його у виховній роботі з дітьми. У розв’язанні завдань дослідження використано наступні методи: аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, порівняння, систематизація, узагальнення наукових даних, вивчення педагогічного досвіду, бесіда, спостереження, вивчення продуктів педагогічної діяльності, проектування освітнього простору дошкільного закладу, дослідна робота. Дослідній роботі практичного психолога передували занурення у наукове поле гендерної тематики та визначення чіткої власної позиції щодо основних робочих гендерних термінів, які охоплюють поняття, що розкривають сутність гендерного підходу, характеризують гендерну взаємодію суб’єктів виховного процесу та гендерні виховні процеси. Проміжним результатом цього етапу дослідження стало складання відповідного глосарію. Опанування науковими категоріями виявилось досить проблемним, бо спостерігаємо різні підходи, причому навіть до найбільш поширених термінів. У своєму дослідженні ми рухалися від тлумачення загальних понять до видових: «гендер», «гендерний підхід як метод наукового аналізу», «гендерний підхід у педагогіці» та «гендерний підхід у вихованні». Виявилося, що у визначенні поняття гендерної педагогіки виділяються дві тенденції: 1) гендерна педагогіка прямо пов’язана зі статевим вихованням, вимагаючи виховання (навчання) не абстрактної особистості, а саме хлопчика або дівчинки (підхід найбільш розповсюджений); 2) задача гендерної педагогіки — у вихованні андрогінної особистості, у всебічному навчанні дитини (з урахуванням соматичних показників) без акценту на стать. Чому дітей бажано виховувати з урахуванням гендерних
особливостей? У результаті аналізу психолого-педагогічної літератури встановлено, що саме у дітей дошкільного віку спостерігається прийняття гендерної ролі; у віці 2-3 років діти починають розуміти свою належність до певної статі; у віці 4-7 років відбувається формування гендерної ідентичності (стає зрозумілим, що гендер не змінюється) та гендерної свідомості (до складу компонентів якої входять зовнішність, ім’я, «образ Я», гендерні настанови та соціальні ролі (власні та соціуму); діти цього віку мотивовані до опанування цінностей та моделей поведінки, властивих їхній статі . Гендерний підхід ми розглядаємо як принцип виховання, який передбачає: — гармонізацію гендерної взаємодії представників обох статей — подолання таких конфліктних ситуацій, коли гендерні стереотипи виступають бар’єром у розвитку тих якостей особистості, які не відповідають статевотипізованим уявленням; пом’якшення (згладження) гендерних стереотипів; — створення рівних можливостей для розвитку хлопчиків та дівчаток, орієнтованих на кожну дитину як індивідуальність. У процесі дослідної роботи ми дійшли висновку, що реалізувати на практиці гендерних підхід можливо за дотримання певних організаційно-педагогічних умов. Такими умовами є: 1. знання вихователями особливостей гендерних уявлень у дітей дошкільного віку та закономірностей, шляхів їх формування; 2. моделювання предметно-розвивального середовища, зорієнтованого на гендерне самопізнання; 3. цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у дітей дошкільного віку; 4. забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку. Практичним психологом було розроблено принципи гендерного виховання та його схема-модель, створено інформаційно-дослідницький проект «Виховання соціально-адаптованої особистості з урахуванням статевої диференціації», проводиться регулярний моніторинг роботи педагогічного колективу з даної проблеми. Розроблено гендерні індикатори, які дозволяють вивчати всі сфери життєдіяльності дітей з точки зору гендерного благополуччя. Вся діяльність психолога була розподілена між трьома векторами – діти, педагоги, батьки. Робота з дітьми почалася з тестування дітей. Дітей, які показали нульовий та низький рівні статеворольової ідентифікації було додатково обстежено за методикою Л. Дюсс «Казки» .З даною категорією дітей проводилися індивідуальні корекційні заняття з використанням елементів психогімнастики, пісочної та арт-терапії. З дітьми старшого дошкільного віку 1 раз на тиждень проводилися заняття за проектом «Я-хлопчик. Я-дівчинка». В зміст занять, крім статеворольового виховання, були додані завдання на розвиток емоційного світу та морального виховання. Разом з педагогами закладу проводилися інтегровані заняття, де в різних сферах життєдіяльності проводилося гендерне виховання.Розпочався спільний проект психолога, дітей старшого дошкільного віку та їх батьків «Наша родина» з використанням «Альбома для формирования гендерной идентификации у детей 3-6 лет» М.Панфиловой. Також з дітьми середнього дошкільного віку проводиться робота зі створення «Портфоліо дошкільника» . Робота з педагогами розпочалася з анкетування «Статеве виховання дошкільників». Під час аналізу анкет було виявлено знання вихователів з даної проблеми, окреслено напрямки подальшої роботи. Було проведено теоретичний семінар «Хлопчики:які вони? Дівчатка:які вони?» . Сплановано та проведено консультації для педагогів «Хлопчики та дівчатка. Стереотипи виховання», «Табу чи відверта розмова», «Формування у дітей соціально-рольової ідентичності» Робота з батьками також розпочалася з анкетування. Численні виступи психолога на батьківських зборах, індивідуальне консультування значно розширило розуміння батьками проблем даного напрямку роботи. Консультації «Дівчатка та хлопчики… Які вони?». «Корисні іграшки», «Практичні рекомендації зі статевого виховання дітей», «У що грають дівчатка та хлопчики», «Любіть доньку та захоплюйтесь сином», «Виховання та навчання з урахуванням статі дітей», «Особливості виховання хлопчиків та дівчаток», щомісячна газета для батьків «Іскорка», наочні консультації , методична посилка «Статева диференціація дітей-дошкільників» значно підвищили рівень психологічних знань батьків з цього важливого питання. Було розроблено методичну посилку «Гендерні відмінності в організації пізнавального розвитку дітей».

ВИЯВЛЕНО ПРОБЛЕМИ! — фемінізація дошкільної освіти — відсутність умов для гендерної самоідентифікації хлопчиків З’ясовано, що дівчата знаходяться в більш комфортному середовищі, ніж хлопці — відсутність чоловіків у дошкільному закладі, велика кількість неповних сімей, а якщо тато і є, то часто він чоловік «диванного» типу і не являє собою яскравого прикладу. Тому основний напрямок роботи закладу – створення комфортних умов для хлопчиків. Для хлопчиків дібрали шлеми, конструктори, набори інструментів, ігри, літературу, зробили перші кроки по створенню міні середовищ (створення міні середовищ чоловічої і жіночої праці: ляльки-дівчинки, ляльки-хлопчики з усіма необхідними атрибутами і аксесуарами).За участі батьків виготовили, а потім з дітьми розглянули фотомонтаж „Татусь на роботі та вдома”. Виготовили календар професій. Впродовж року знайомимо дошкільнят з професійними святами, збагачуючи їхні уявлення про чоловічі та жіночі професії. Так за останній рік було організовано екскурсії з метою ознайомлення з професіями пожежника, перукаря. 15 квітня 2009 р хлопчики побували у військовій частині м. Н.Каховка. Поїздка була організована з метою збагачення уявлень дошкільнят про зміст соціальної ролі чоловіків, здійснення полорольової соціалізації хлопчиків. Таким чином, у ході дослідження підтвердилося гіпотетичне припущення, що ефективність гендерного підходу у вихованні дошкільнят обумовлюється комплексом пов’язаних вищеозначених умов. Ми дійшли висновку, що вихователю вкрай важливо усвідомлювати не тільки закономірності та шляхи формування гендерної ідентичності, але й те, що у набутті первинної ідентичності відіграють роль статеві стереотипи, які спрямовують дітей або на егалітарні, або традиційні гендерні стосунки. Урахування статевої належності дітей передбачає: — розуміння та прийняття вихователем спільного та відмінного в поведінці й розвитку хлопчиків і дівчаток; — створення варіативного предметного середовища, яке задовольняє спільні й відмінні інтереси та уподобання, забезпечення в достатній кількості „хлопчачими” та „дівчачими” іграшками; — створення в групі статево нейтрального середовища; — створення можливостей для гармонійного спілкування дівчаток та хлопчиків; — залучення хлопчиків до доступних та цікавих для них традиційно дівчачих видів діяльності; — формування в дівчаток доступних для них традиційно хлопчачих умінь; — виховання в дітей турботливого ставлення одне до одного. Найважливіше завдання дорослого при цьому полягає в тому, аби, по-перше, розвивати у дитини ціннісне осмислення себе і як представника певної статі, і як неповторну особистість, яка відрізняється зовнішніми ознаками і внутрішнім світом; по-друге, активізувати пошук свого місця в світі

Гендерне виховання дітей дошкільного віку

від трьох років

v -формування моделі поведінки певної статі;

v -прищеплення культури взаємовідносин статей.

v   З огляду на це перед   педагогами дошкільного закладу стоять такі завдання з гендерного виховання   дошкільників:

v — виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне   ставлення до себе як обєкта пізнання;

v -поглиблювати знання про розподіл усіх людей на   чоловіків і жінок, про зміст понять «хлопчик»,   «дівчинка», сприяти статевій ідентифікації;

v -правильно і компетентно реагувати на прояви   сексуального розвитку дітей різних статей;

v підтримувати фізичне і психічне здоров’я дітей,   радість світосприйняття. оптимістичне ставлення до навколишнього світу;

v -створювати умови для набуття досвіду відносин з   навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема;

v -ознайомлювати з основними функціями сім’ї як   психологічної групи і соціального інституту;

v -закладати основи виконання відповідних своїй статі   соціальних ролей.

v На заняттях з різних розділів програми, під час   образотворчої, трудової та ігрової діяльності діти засвоюють загальноприйняті   норми поведінки, зміст і особливості виконання певних соціально-статевих   ролей.

v Починаючи з середньої групи, прововодяться з дітьми спеціально організовані заняття,   спрямовані на реалізацію завдань гендерного виховання, адже діти 5 року життя   мають деякі уявлення про особливості соціальних взаємовідносин між жінками і   чоловіками.

Роботу з гендерного виховання необхідно проводити комплексно, використовуючи різні методи, спеціально   підготовлені та природні ситуації. що виникають у процесі життєдіяльності.   Усю роботу з гендерного виховання дітей дошкільного віку здійснюється, дотримуючись таких принципів:

v -активності — використання будь-яких ситуацій у   житті дитини для формування у неї правильних установок щодо своєї статі і   вироблення відповідної рольової поведінки;

v -реалістичності — формування реалістичного розуміння   статевої диференціації;

v -адресності — врахування не лише статі і віку   дитини, а й її психічного та фізичного розвитку, соціального і культурного   рівня;

v -неперервності — послідовне врахування накопичених   знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього дитинства;

v -довіри — базування відносин між дитиною та   педагогом на довірі, яка можлива лише за умови серйозного ставлення педагога   до інтересів дитини, її бажань та проявів статевої поведінки;

v -моральної чистоти — виховання моральної   особистості, уякій домінують якості, що формують хлопчика як майбутнього   чоловіка, а дівчинку — як майбутню жінку.

« повернутися