29.04.2021
Тема уроку: Практичне заняття. Примусова праця у Третьому Рейху. Трагедія ув’язнених у німецьких концтаборах та їх доля.
Один із колишніх в’язнів, італійський поет і прозаїк Прімо Леві, писав: ««... ми ніколи не зможемо зрозуміти світ, в якому живемо - його минуле, сьогодення і майбутнє, - якщо не пам'ятатимемо, що рай і пекло - всередині кожного з нас». Що він хотів нам цим сказати?
Інший колишній в’язень, відомий психіатр, Віктор Франкл описав поведінку людей у концтаборі так: «…якщо ми говоримо про людину, що вона - з табірної охорони або, навпаки, з ув'язнених, цим сказано ще не все. Добру людину можна зустріти всюди, навіть в тій групі, яка, безумовно, по справедливості заслуговує загального осуду. Тут немає чітких меж! Не слід вселяти собі, що все просто: одні - ангели, інші - дияволи. Навпаки, бути охоронцем або наглядачем над ув'язненими і залишатися при цьому людиною всупереч усьому тиску табірного життя було особистим і моральним подвигом. З іншого боку, ницість ув'язнених, які завдавали зло своїм же товаришам, була особливо нестерпна. Ясно, що безхарактерність таких людей ми сприймали особливо болісно, а прояв людяності з боку табірної охорони буквально вражала. Пригадую, як одного разу наглядач за нашими роботами (не в’язень) потихеньку простягнув мені шматок хліба, зекономлений з власного сніданку. Це зворушило мене мало не до сліз. І не стільки обрадував хліб сам по собі, скільки людяність цього дару, добре слово, співчутливий погляд.
Безвихідь ситуації, щоденна, щогодинна, щохвилинна загроза загибелі - все це приводило майже кожного з нас, нехай навіть мигцем, ненадовго, до думки про самогубство. Але я, виходячи з моїх світоглядних позицій, про які ще буде сказано, в перший же вечір, перш ніж заснути, дав собі слово «не кидатися на дріт». Цим специфічним табірним виразом позначався тутешній спосіб самогубства - доторкнувшись до колючого дроту, отримати смертельний удар струму високої напруги. Примусова праця у Третьому Рейху.
Примусова праця у Третьому Рейху — масовий вивіз робочої сили до Третього рейху. 18 січня 1942 року з харківського вокзалу в німецький Кельн відправився ешелон з українцями - перша партія висококваліфікованих робітників, які на заводах Третього рейху повинні були викувати йому перемогу над Радянським Союзом. До кінця війни вивезено 2,5 мільйона, 100 тисяч яких назавжди залишаться лежати в чужій землі. У червні 1941 року, коли радянська армія терпіла поразки та відступала, питання остарбайтерів взагалі не стояло на порядку денному. Пригадайте, якою мала бути доля слов’ян? Але осінь 1941 року внесла свої корективи в плани нацистів. Бліцкриг було зірвано. Німецька промисловість почала давати перші збої - не вистачало робочих рук. Спочатку проблему намагалися вирішити за рахунок військовополонених. Однак тільки за грудень у трудових таборах померло понад півтора мільйона в'язнів. Тоді нацисти вирішили залучити до роботи населення окупованих територій. Взимку 1941-1942 років у великих промислових центрах України - Києві, Харкові, Дніпропетровську німці масово зганяли людей в кінотеатри. На екранах на повну крутили агітаційні фільми.
Фрагмент відео «Під знаком ОST: страшні спогади остарбайтерів про перебування в Німеччині», 04.59 – 05.37 хв. про агітацію шахтарів. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=RmS9LrvoHHk
Нацистам вірили, тому що пропагандистська машина Геббельса працювала щосили. Перший ешелон, який 18 січня 1942 року рушив з Харкова в Кельн, був заповнений виключно добровольцями. Але по приїзду райдужні перспективи виявилися зовсім не райдужними. У березні 1942-го нацисти зрозуміли, що потік добровольців-остарбайтерів з десятків тисяч скоротився до декількох сотень чоловік. Тому вирішили вивозити населення окупованих територій на роботу до Німеччини примусово. Мобілізували всіх від 16 до 50 років, чоловіків і жінок. Забирали навіть дітей. З робітниками тепер не церемонилися. Більше не було реклам, пайків на дорогу й оркестрів. При небажанні їхати в Німеччину розстрілювали на місці. А в Рейху відразу ж кидали на найжахливіші роботи.
До концентраційних (класичних) таборів на території України належать концтабір у Львові (Янівський) та Києві (Сирецький). Вони зазначені у переліку концентраційних таборів Федерального закону Німеччини стосовно компенсаційних виплат.
З документів Нюрнберзького процесу, том третій: «Комендант Янівського табору оберштурмфюрер Вільгауз заради спорту і заради розваги дружини і доньки систематично стріляв з автомата з балкону канцелярії табору в ув'язнених, які працювали в майстернях. Потім передавав автомат своїй дружині, і вона також стріляла. Іноді, щоб розважити свою дев'ятирічну доньку, Вільгауз змушував підкидати в повітря 2-4-річних дітей і стріляв у них. Донька аплодувала і кричала: «Тато, ще, тато, ще!», І він стріляв». Оркестр грав «Танго смерті». Начальник табору любив музику. Він любив слухати оркестр під час розстрілів. Вальс Штрауса. Йому було кумедно спостерігати, як ніяково падали на землю люди під безтурботні звуки його грайливих мелодій. Для повішених - танго. Ну а під час катувань щось енергійне, наприклад, фокстрот. А ввечері оркестр грає під його вікнами. Щось величне, може, Бетховена. Грає годину, другий. Це вже катування для музикантів. Дерев'яніють руки скрипалів, тоненькими струмочками струмує кров з поранених губ трубачів ... »
Одразу після війни у радянській зоні окупації Німеччини створили близько 40 спецтаборів для виявлення ворогів комуністичного режиму та денацифікації. Ще 18 квітня 1945 року комісар держбезпеки другого рангу Іван Сєров сформував 10 спецтаборів на базі колишніх нацистських таборів. До початку серпня 1945 року в Заксенхаузені дислокувався радянський репатріаційний табір, через який пройшли тисячі радянських громадян - колишніх військовополонених та остарбайтерів. Але Заксенхаузен не полишили і використовували аж до весни 1950 року як спецтабір НКВС/МВС № 7/1. Це був найбільший з системи спецтаборів НКВС-МВС-МДБ на території радянської зони окупації. У перший час навіть вивіска над воротами "Праця робить вільним" залишалася незмінною. Через нацистський Заксенхаузен пройшли більше 200 тис. в'язнів із 27 країн, понад 100 тис. із них загинули. Цифри «спецтабору №7/№1» теж вражають: 60 тис. ув'язнених, за п'ять років близько 12 тис. з них убили. Розстріл був винятковим, до смерті доводили голод, холод і хвороби. Коли Заксенхаузен ліквідували, частину ув'язнених відправили в Сибір, частину перевели в східнонімецькі в'язниці. Аушвіц-Біркенау теж отримав "друге дихання". У1945 році на його базі створили концтабір Явожно. Тож в'язні польських комуністів жили в тих самих бараках, що і бранці нацистів. Цей табір від 1947 року використовували для ув'язнення українців, яких вважали небезпечними для Польщі. Цього року тут було ув'язнено 3 873 особи, з них 2 781 українець (823 жінки, кільканадцять дітей, 22 грекокатолицьких та 5 православних священиків). Багато колишніх в'язнів нацистських таборів після війни воліли залишитися в зонах окупації союзників. Вони не захотіли повертатися на Батьківщину, побоюючись радянських репресій.
Багато відомих людей пережили ув’язнення в концтаборах. Як не дивно, але більшість із них прожили більше 80 – 90 років Коррі тен Бом Коррі та її сім'я організували в своєму будинку схованку, в якій ховали євреїв. Однак незабаром хтось доніс про це окупантам, після чого люди, які зуміли врятувати понад 800 осіб, були відправлені в табори.
Враховуючи історії тих, хто вижив у концтаборі, дайте відповідь на проблемне питання: Чому, перебуваючи в страшних умовах, одні в’язні позбавляли себе життя, а інші знаходили сили для виживання і довгих років життя? Психологічні спостереження показали, що, крім усього іншого, табірна обстановка впливала на зміни характеру лише у того в'язня, хто опускався духовно і в чисто людському плані. А опускався той, у кого вже не залишалося більше ніякої внутрішньої опори.
Повторити § 31,дати відповіді на запитання2,3,5,7, виконати завдання 8 ст.149.
