31.05.2022

Дата: 31.05.2022 23:24

Кількість переглядів: 75

Тема: Василь Сухомлинський "Усмішка".

Прочитати оповідання "Усмішка". Переказати від першої особи.

Василь Сухомлинський

УСМІШКА 

    Був травневий сонячний ранок. На зелених луках, що починалися зараз же за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок. Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку. Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи. Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться. Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: “Усміхніться й ви, дідусю!” Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурий, брови — насуплені, очі — злі. Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. І тої ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитнеє небо стало бліде, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре. Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною. Дівчинка йшла собі луками далі, її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає, дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І така була добра та щира її усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись усякими барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок. Дівчинка усміхнулася, перед її очима знову затремтіли барвисті крильця метелика. Вона пішла за метеликом, а бабуся спинилась на хвилинку і, дивлячись їй услід, щось тихо прошепотіла. 

« повернутися